ГОЛОВНЕ МЕНЮ

Гіперкінетичний розлад з дефіцитом уваги у дітей (ГРДУ)

«Першим і найважливішим кроком у допомозі дітям з ГРДУ є розуміння природи цього розладу»
Samuel Goldstein

Стани з дефіцитом уваги та гіперактивністю вважаються достатньо поширеними в дитячому віці психічними розладами. Від 3 до 7% дітей, що досягли шкільного віку страждають цим розладом. У хлопчиків він зустрічається в 4 рази частіше, ніж у дівчаток. В 60% пацієнтів основні симптоми зберігаються і в підлітковому віці.

Невгамовні та непосидючі, котрим й хвилини не сидиться на місці, котрі, як здається дорослим, знаходяться в полоні ненаситного бажання рухатись, знайомі любому спеціалісту, що працюють з дітьми. Батьки жаліються, що вони неслухняні, а інколи просто некеровані. Оточуючі вважають їх погано вихованими. Бабусі та дідусі відмовляються їх брати до себе на вихідні. Такі діти погано піддаються соціалізації, погано адаптуються в умовах дитячого садочка та школи. Вони стають причиною постійних конфліктів й непорозумінь в дитячому колективі.

Дитини гіперкінетика завжди «занадто багато», його рухи занадто енергійні, занадто швидкі! Число рухів, а в деяких випадках і слів просто безграничні! В бажанні справитись з отриманим завданням така дитина втрачає неймовірну кількість зусиль. Крим того у цієї категорії дітей часто відмічаються тикозні розлади. Звичайним для гіперактивних дітей є зниження пізнавальних здібностей при нормальному, а інколи навіть при високому інтелектуальному потенціалі. Такі діти частіше, ніж їх однолітки, мають специфічні затримки розвитку шкільних навичок (читання, письма, обчислення), в підлітковому віці частіше вживають алкогольні напої та наркотики, а в зрілому віці мають менший рівень освіти і менш соціально успішні.

Сучасне суспільство, батьки та педагоги нестерпні до гіперактивних дітей. Темп сучасного життя наростає, підвищуються вимоги ранньої соціалізації. Дошкільні заклади і молодша школа підвищують вимоги до самостійності і мотивованості учнів в освітньому процесі. В вихованні зменшується терпимість до «дитячих помилок». В такій школі нема місця для дітей з дефіцитом уваги – дітей емоційно незрілих, гіперактивних та імпульсивних. Дітей переводять на індивідуальну форму навчання, по суті відмовляючи їм в повноцінній освіті вже на етапі молодшої школи.

В бажанні справитись з отриманим на  уроці завданням гіперактивна дитина втрачає неймовірну кількість зусиль, але, на жаль, здібна досягнути лише мінімальних у порівнянні з однолітками, результатів. Він не може надовго зосередитись, терпляче вислухати інструкції педагога, послідовно виконати завдання, висидіти за партою цілий урок. В школі, вдома, при спілкуванні з дітьми, на вулиці його просто переслідують нещасні випадки. Із-за неможливості освоїти різні правила і слідувати їм, така дитина – часто не по своїй волі – становиться порушником дисципліни, об’єктом агресії як з боку батьків, так і з боку вчителів та вихователів.

Результатом поганої адаптації дитини до школи являються проблеми емоційного плану: почуття страху, пригніченості, низької самооцінки. Гіперактивну дитину хвилюють проявлення антипатії оточуючих, причини якої вона не може правильно зрозуміти. Таким чином група гіперкінетичних розладів характеризується раннім початком (звичайно у перші 5 років життя), гіперактивністю, порушенням уваги та імпульсивністю, що виражені невідповідно до віку і призводить до порушень функціонування дитини в основних сферах життя.

Імпульсивність. Більшість з нас, відчувши на собі якийсь імпульс, спочатку роздумує, чи слід його реалізувати. У гіперактивної дитини цей процес має зворотні направлення: спочатку з’являється дія, потім її обдумування. В результаті виникає поведінка, яку важко сприймати толерантно:

  1. часто вмішується в розмови дорослих,
  2. вривається в приміщення, де хто-небудь працює, незважаючи на численні зауваження,
  3. випадково псує речі,
  4. відсутні навички планування своєї діяльності і майбутнього

Таку дитину легко підговорити на який-небудь безглуздий вчинок, чим часто користуються однолітки, охоче втягуючи їх в різні неприємності.

Гіперактивність. Про неї мова йде в тих випадках, коли дитина характеризується підвищеною , нічим не мотивованою, руховою активністю. Така дитина не може спокійно сидіти, не ходити по класу, утримуватись на своєму місці в автобусі або театрі. Крім необхідності перебування в постійному русі, однією з характерних рис гіперактивності є виникнення неспокою під час обмеження активності.

Порушення уваги є третім симптомом гіперактивного розладу. Це в рівному ступеню стосується як спрямованості уваги, так і його концентрації. В результаті діти не здатні притримуватись інструкцій , що отримують від дорослих, не можуть сконцентруватись на одному занятті, мають великі проблеми при приготуванні уроків, неактивно слухати, пам’ятати  про необхідність скласти свої речі, пам’ятати про завдання, яке задано на уроці. У такої дитини не формуються навички вибірковості уваги, по цій причині він концентрується на випадкових подразниках, здебільшого на нових, більш близьких і сильних. Діти з порушенням уваги стомлюються та перестають продуктивно працювати набагато швидше своїх ровесників. Симптоми порушення уваги та їх вираженість можуть по різному проявлятись в залежності від ситуації та оточення дитини. Звичайно вони посилюються, коли від дитини вимагається значне інтелектуальне зусилля, особливо, коли дорослі ставлять задачу виконати непосильні завдання. Але коли гіперактивна дитина повністю зацікавлена яким-небудь завданням, вона здібна годинами залишатись зібраною.

Симптоми дефіциту уваги та гіперактивності не є провиною дитини. В тому ж ступені це не є провиною батьків та вчителів. Якими б епітетами не нагороджували батьки, вихователі та вчителі дітей з гіперактивними розладами, у них є величезна перевага в порівнянні з іншими дітьми – їх неможливо не помітити. Вони часто милі, веселі та оптимістичні, у них  є почуття гумору, вони охоче допомагають тим, хто потребує допомоги, вони розторопні та азартні, охоче виконують фізичну роботу, не злопам’ятні і не зосереджуються на образах. У багатьох з них видмічається виражена любов до тварин та великий інтерес до природи.
Рухливість цих дітей – дещо більше, ніж просто фізичний акт, це проявлення особистості.
Поведінку дитини з гіперкінетичним розладом можна розуміти як вираз гострої потреби в увазі і любові оточуючих дорослих. Дитина знову і знову посилає сигнали, підсилюючи їх в надії, що хтось відреагує належним чином. Але дорослим ці сигнали часто залишаються незрозумілими. Таким чином між очікуванням дитини і відношенням до нього утворюється величезна прірва.

Причиною гіперактивних розладів у дітей, попри всім міфам, є або генетичні фактори, або органічне ураження центральної нервової системи.
Дитина з дефіцитом уваги і гіперактивністю потребує допомоги в тих сферах життя, які страждають від труднощів з концентрацією уваги, гіперактивності чи черезмірної імпульсивності. Діагноз гіперкінетичного розладу не є вироком. Він всього лиш означає, що дитина з таким розладом здатна досягнути тих же цілей в житті, що й його здорові ровесники , але для цього прийдеться прикласти значно більше зусиль як самій дитині, так і його дорослому оточенню. Поскільки розлад має біологічне походження, він може піддаватись медикаментозній корекції, що значно полегшує функціонування дитини.

Гіперкінетичний розлад – це хронічне захворювання , симптоми його проявляються роками, але взаємодія медичних спеціалістів, батьків, вихователів та вчителів може сприяти значному їх зниженню і покращенню стану дитини.

Л.Л. Ляненко, лікар-психіатр дитячий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ГОЛОВНЕ МЕНЮ