Архів за місяць 25/04/2018

Авторadmin_opnl

Особливості клінічної картини деліріїв змішаної етіології у хворих із залежністю від алкоголю

Актуальність дослідження

Велика розповсюдженість залежності від алкоголю в Україні загальновідома. В закладах охорони здоров’я знаходиться на обліку біля 660 000 хворих із залежністю від алкоголю. Вважається, що розповсюдженість хворих із залежністю значно вище показників офіційного наркологічного обліку [1, 6]. Зловживання психоактивними речовинами супроводжується токсичними ураженням різноманітних органів та систем, крім того, для хворих із синдромом залежності характерна поведінка «високого ризику», що супроводжується травмами, інфекційними захворюваннями та іншою патологією. Це обумовлює те, що залежність від алкоголю є загальномедичною проблемою [4]. Тяжкість та поширеність деліріозних станів у хворих із залежністю від алкоголю загальновідома [2].

Надання стаціонарної медичної допомоги в загальномедичній мережі хворим із залежністю від алкоголю часто ускладнюється розвитком психотичних станів. Психотичні розлади у наркологічних хворих можуть бути обумовлені інтоксикацією, станом відміни, обумовлені безпосередньо соматичною патологією, що пов’язана зі зловживанням психоактивними речовинами, супутньою соматичною патологією [7]. В деяких випадках психотична патологія посередньо обумовлена соматичною патологією і проявляється у наркологічних хворих у деяких періодах наркологічного циклу (інтоксикація — стан відміни — ремісія — рецидив). Наприклад, такими розладами є делірії змішаної етіології, що розвиваються у хворих із залежністю від алкоголю на фоні тяжкої соматичної патології, яка сама може бути самостійним чинником деліріозного синдрому. Ці психотичні стани трактуються МКХ-10 в рубриці F05.8 [3]. Вивчення психосоматичних співвідношень органічної психічної патології та патології, що пов’язана зі синдромом залежності у наркологічних хворих є необхідним для удосконалення надання медичної допомоги цій категорії хворих.

Методи дослідження: клінічний, клініко-лабораторний, комп’ютерної томографії (при необхідності), статистичний.

Загальна характеристика обстежених хворих

Критерії виключення. Пацієнти, які мали в анамнезі дані за ендогенні психічні захворювання (рубрики F2, F3 МКХ-10).

Згідно МКХ-10, у всіх досліджених хворих було діагностовано синдром залежності від алкоголю F10.2.

Було досліджено 45 хворих, що були госпіталізовані до Центру інтенсивної терапії та реанімації психозів Харківської клінічної психіатричної лікарні № 15. Пацієнти згідно МКХ-10 були розподілені на 2 групи.

1 група — пацієнти зі станом відміни алкоголю з делірієм F10.4 — 25 пацієнтів.

2 група –пацієнти з делірієм змішаної етіології F05.8 — 20 пацієнтів.

Усі досліджені — чоловіки.

Хворі першої групи в своїй більшості госпіталізувалися з домівки за направленням лікаря-психіатра швидкої допомоги. Вік хворих становив 37–53 років. Стаж синдрому залежності від алкоголю (за даними анамнезу) становив 10–15 років. Деліріозний синдром з’являвся на перший–третій день відміни алкоголю. У всіх досліджених хворих мала місце різноманітна соматична патологія. Найчастіше у хворих діагностувалися кардіоміопатії, хронічні панкреатити, поліневрити, токсичні енцефалопатії. У всіх досліджених хворих відмічалася різноманітна патологія печінки, що підтверджувалася клінічними та лабораторними дослідженнями. Але супутня соматична патологія була компенсована на час госпіталізації.

Хворі другої групи переводились із соматичних стаціонарів (або обстежувались в соматичних стаціонарах) у 60% випадків, в 40% випадків госпіталізувалися з домівки за направленням лікаря-психіатра швидкої допомоги. У хворих мала місце різноманітна соматична патологія. На відміну від хворих першої групи соматична та неврологічна патологія мала декомпенсований характер, свідоцтвом чого були дані ретельного вивчення сомато-неврологічного статусу хворих та данні клініко-лабораторного дослідження. Вік хворих становив 49–65 років. Стаж синдрому залежності від алкоголю (за даними анамнезу) становив 10–15 років. Деліріозний синдром з’являвся на другий–п’ятий день відміни алкоголю. У 12 хворих психотичний стан мав ознаки судинного делірію, що розпочався на фоні стану відміни алкоголю. 6 хворих було переведено із соматичного стаціонару, де вони лікувалися в зв’язку з гіпертонічною хворобою. Перед розвитком психотичної симптоматики мав місце гіпертензійний синдром (систолічний артеріальний тиск становив 176±38). Після купірування психотичної симптоматики у хворих виявлялися достовірні ознаки дисциркуляторної енцефалопатії. 8 хворих в стані відміни алкоголю перенесли черепно-мозкову травму, яка самостійно могла бути чинником деліріозного синдрому. У 6 хворих була діагностована субарахноїдальна кровотечія. У всіх хворих цієї групи з лікувально-діагностичною метою проводилась люмбальна пункція, комп’ютерна томографія головного мозку.

Помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, помірний зсув формули вліво відмічався у багатьох хворих обох груп. Концентрація білірубіна (як прямого, так і непрямого) в більшості випадків була близька до норми або незначно підвищена у хворих другої групи. Активність трансаміназ в більшості випадків була різко підвищена у хворих обох груп. До лікування рівень трансаміназ достовірно не відрізнявся в групах хворих. АСТ в першій групі хворих мала показники 1,6±0,04, АЛТ — 1,97±0,19. АСТ в другій групі хворих мала показники 1,53±0,04, АЛТ — 1,57±0,19. Загальна концентрація білка, глюкози у крові в більшості випадків не виходили за межі відповідних варіантів норми. Аміак, сечовина крові, креатинин в крові були значно більш підвищені у хворих другої групи. Найбільші порушення показників трансаміназ були у молодих хворих з брутальною алкоголізацією перед госпіталізацією. Це, можливо, свідчить про активність цитолітічного процесу у цих хворих. При цьому високий рівень амінотрасфераз тривалий час зберігався і в стані відміни (після усунення екзогенного токсичного фактора). Підвищений рівень трансаміназ корелював з тяжкістю делірію у 2 групі хворих. В багатьох випадках мала місце полінейропатія, прояви якої частково редукувались після лікування. Зменшувались або повністю зникали диспепсичні явища, болі (неприємні відчуття) у животі. У деяких хворих при тривалості психозу більше 2 діб мала місце пневмонія, бронхіт. При затяжному делірії мала місце поліорганна недостатність.

Особливості психопатологічної картини в обстежених групах хворих

Усі хворі за психічним станом відповідали другій стадії алкогольного делірію за Г. В. Морозовим [5]. Тяжкість психозу була зіставлювана у всіх групах досліджених і мала 25±3 балів по спеціально розробленій шкалі тяжкості алкогольного делірію. Хворі отримували медичну допомогу, яка включала діазепам до 60 мг на добу парентерально, галопріл 10 мг на добу парентерально, тіамін 200 мг на добу. Усім хворим проводилась корекція водно-електролітного балансу, корекція соматоневрологічного стану.

У всіх хворих спостерігалося психомоторне збудження. При несвоєчасній корекції цієї патології у хворих спостерігалися ауто- і гетероагресивна поведінка. При вираженому психомоторному збудженні мало місце виснаження нейромедіаторних систем, що в багатьох випадках приводило до несприятливого перебігу психозу, супроводжувалося поглибленням порушенням свідомості, та в подальшому, явищами набряку–набухання головного мозку.

Психомоторне збудження у обстежених хворих умовно можна розподілити по патогенетичним механізмам розвитку на:

  • психопатологічне;
  • вегетативне (діенцефальне, гіперкінетичне).

В першому випадку пусковим механізмом психомоторного збудження були жах, тривога, галюцинаторно-маячні переживання, які повністю або частково охоплювали психіку та поведінку хворого.

У другому випадку первинною була вегетативна буря, що супроводжувала стан відміни. Проявами були немотивована тривожність, загальний руховий неспокій, непосидючість, метушня, говірливість, звичайно без руйнуючих дій та аутоагресивної або гетероагресивної поведінки.

По психопатологічній структурі психомоторне збудження можна було розподілити на: психопатоподібне, тривожно-депресивне, галюцинаторно-маячне, деліріозне, аментивне. У багатьох хворих один тип психомоторного збудження змінював інший, наприклад психопатоподібний — галюцинаторно-маячний, або вегетативний (гіперкінетичний) — деліріозний. Безумовно, тривожно-депресивний та деліріозний завжди мали ознаки вегетативного (гіперкінетичного), всі інші деякою мірою також мали в своїй структурі ознаки вегетативного (гіперкінетичного) збудження. Але за перевагою типу психомоторного збудження групи хворих суттєво відрізнялися одна від іншої. Це подано в табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл хворих по типу психомоторного збудження на початку психозу

  Тип збудження 1 група хворих 2 група хворих
n % n %
1. Вегетативне (гіперкінетичне) 25 100 12 60
2. Психопатоподібне 6 24 3 15
3. Тривожно-депресивне 12 48 10 50
4. Галюцинаторно-маячне 5 20 2 10
5. Деліріозне 2 8 8 40
6. Аментивне 0 0 3 15

Примітка: сума % в стовпцях не дорівнює 100 в зв’язку з тим, що один і той же хворий мав ознаки різних за патогенетичними механізмами типів збудження.

При лікуванні купірувалась психопатологічна симптоматика, основними проявами якої були психомоторне збудження, жах (тривога), галюцинаторні та маячні переживання.

Після купірування психозу у багатьох хворих відмічався психоорганічний синдром, основними проявами якого були загальне зниження пам’яті, фіксаційна амнезія, благодушний фон настрою, неповна орієнтація в місті та часі. Вказані порушення в ряді випадків були транзиторними и суттєво редукувались протягом лікування. Для більшості хворих була характерна постпсихотична астенія. В багатьох випадках мала місце полінейропатія, прояви якої частково зникали після лікування. Зменшувались або повністю редукувались диспепсичні явища, болі (неприємні відчуття) у животі. У деяких хворих при тривалості психозу більш 2 діб мала місце пневмонія, бронхіт. У деяких хворих мала місце поліорганна патологія, ризик якої підвищувався з тривалістю психозу. При затяжному перебігу психозу у хворих із станом відміни алкоголю з делірієм (1 група хворих) психоз набував ознак соматогенного психозу, що проявлялося перш за все зміною деліріозного синдрому на аментивний. При цьому спостерігалася дезактуалізація емоційних порушень. У хворих практично не спостерігалися жах, тривога. Основними психопатологічними порушеннями були дезорієнтація в місці, в часі, гостра сплутаність, транзиторні маячні та галюцинаторні порушення.

Характер та інтенсивність гострого психоорганічного синдрому суттєво відрізнялися в групах досліджених хворих.

Таблиця 2

Клінічні варіанти гострого психоорганічного синдрому у хворих із залежністю від психоактивних речовин

Клінічні варіанти гострого психоорганічного синдрому Хворі на алкогольний делірій Хворі на делірій змішаної етіології
n % n %
Астенічний 12 48 7 35
Апато-астенічний 1 4 2 10
Експлозивний 5 20 4 20
Моріоподібний 4 16 4 20
Амнестичний 3 12 3 15

Більш виразний гострий психоорганічний синдром відмічався у хворих другої групи. Він мав переважно астенічний або апато-астенічний характер у обох групах. Амнестичний варіант гострого психоорганічного синдрому в більшості випадків мав ознаки корсаковського синдрому. При подальшому лікуванні явища гострого психоорганічного синдрому зникали або суттєво зменшувалися.

Постпсихотична астенія була більш виражена і триваліша у другій групі хворих. Явища її проходили паралельно з гострим психоорганічним синдромом. У хворих обох груп мали місце явища алкогольної полінейропатії, прояви якої значно зменшувалися паротягом лікування. Алкогольна полінейропатія суттєво не відрізнялася в групах обстежених хворих.

У хворих 1 групи значно рідшими та менш вираженими були ускладнення фармакотерапії психотропними препаратами (збудження після призначення психотропних препаратів, гострий нейролептичний синдром), що, мабуть, пов’язано з наявністю черепно-мозкових травм або печінкової недостатності у 2 групі хворих.

При загальній спільності психопатологічної картини органічних психозів та стану відміни у хворих із залежністю від алкоголю вивчення закономірностей розвитку цих станів дозволяє проводити диференційну діагностику.

Таблиця 3

Диференційно-діагностичні критерії стану відміни алкоголю з делірієм F10.4 та деліріїв, не обумовлених зловживанням психоактивними речовинами F05 у хворих із залежністю від психоактивних речовин

  Критерії Стан відміни алкоголю з делірієм F10.4 Делірій змішаної етіології F05.8
1. Провідний синдром Деліріозний Аментивний
2. Вегетативні ознаки стану відміни Виражені, з’являються до початку психозу Можуть бути невиражені
3. Непсихотичні форми порушення свідомості Звичайно відсутні при сприятливому перебізі Мають місце, перемежаються з аментивним або деліріозним синдромом
4. Декомпенсація соматоневрологічної патології Можлива після початку психозу при несприятливому перебізі Обов’язкова до початку психозу
5. Кореляція тяжкості проявів психозу та декомпенсації соматоневрологічного стану Слабо виражена Виражена
6. Постпсихотична астенія Слабо виражена Завжди значна
7. Психоорганічний синдром Слабо виражений Виражений

Висновки

  1. При лікуванні соматичних захворювань у хворих із залежністю від алкоголю треба мати на увазі можливість розвитку делірію змішаної етіології.
  2. При загальній спільності ознак деліріїв змішаної етіології та станів відміни алкоголю з делірієм ретельне вивчення психопатологічної структури та закономірностей розвитку психозу дозволяють диференціювати ці розлади.
  3. Критеріями, що дозволяють диференціювати делірії змішаної етіології та стан відміни алкоголю з делірієм, є незначна вираженість вегетативних ознак стану відміни, кореляція тяжкості та тривалості психозу з соматоневрологічною патологією, наявність аментивного синдрому з початку психозу, характер психомоторного збудження.
  4. Затяжні психотичні стани у хворих із залежністю від психоактивних речовин мають спільні ознаки, що є наслідком декомпенсації соматоневрологічної патології.

 

Література

  1. Волошин П. В., Лінський І. В., Мінко А. І., Волошина Н. П., Гапонов К. Д. Стан наркологічного здоров’я населення України та діяльність наркологічної служби у 2002 році // Український вісник психоневрології. — 2003. — Т. 11, вип. 2. — С. 5–6.
  2. Кекелидзе З. Н., Земсков А. П., Филимонов Б. А. Тяжёлый алкогольный делирий // Русский медицинский журнал. — 1998. — № 2. — С. 103–108.
  3. Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике. — Киев: Факт, 1999. — 272 с.
  4. Минко А. И. Алкоголизм — междисциплинарная проблема (выявление, лечение, реабилитация, профилактика) // Український вісник психоневрології. — 2001. — Т. 9, вип. 4. — С. 6–7.
  5. Морозов Г. В. Алкоголизм. — М.: Медицина, 1983. — 432 с.
  6. Первомайский Э. Б., Линский И. В. Реконструкция реальной распространённости опиоманий с помощью системы мониторинга эпидемиологических показателей в Украине // Архів психіатрії. — 1998. — № 1. — С. 24–30.
  7. Cтрелец И. В., Уткин С. И. Причины возникновения, клиника и терапия острых психозов, развившихся в ходе стационарного лечения у больных алкоголизмом и наркоманиями // Материалы международной конференции психиатров (г. Москва, 16–18 февраля 1998 г.). — М., 1998. — С. 346–347.

А. М. Бачеріков, В. Н. Кузьмінов

* Публікується за виданням:
Бачеріков А. М., Кузьмінов В. Н. Особливості клінічної картини деліріїв змішаної етіології у хворих із залежністю від алкоголю // Український медичний альманах. — 2004. — Т. 7, № 4 (додаток). — С. 19–22.
* Доповідь на міжнародній науково-практичній конференції «Психіатрія, наркологія і медична психологія сьогодні» (Луганськ, 23–25 вересня 2004 р.).

За матеріалами сайту www.psychiatry.org.ua

Авторadmin_opnl

Розлади спектру аутизму у дітей

Аутизм – це спосіб існування. Він  охоплює все: кожну подію, кожне почуття, сприйняття, кожну думку, кожний аспект життя.

Великою мірою аутизм є загадкою, малозрозумілим розладом, який ставить багато запитань і викликів для батьків та педагогів, людей, які стикаються з особливими дітьми у повсякденному житті. Тому і не дивно, що довкола нього стільки міфів і непорозумінь, суперечливих думок і поглядів.

Для кожної родини народження дитини – це радість і сподівання. Дитина росте. Рідні помічають, «не такий як всі». Приходить розчарування, смуток.

Киди піти? Де шукати порятунку?

«Коли наш син ніяк не реагував на нас, не  давав себе обійняти, не виявляв ніжності, це було так важко. Ми чулися поганими батьками, ніби чимось образили його і він відгородився від нас. Але, коли ми більше довідалися про особливості нашої дитини, про те, що він не відкидає нас, а навпаки: він нас дуже потребує, просто по-іншому сприймає цей світ, то на місце відчаю прийшла особлива любов і бажання зробити все, щоб допомогти своїй дитині» – це сповідь батьків у родині яких з’явився артист.

Дитина з аутизмом приходить у цей світ «нетиповою», вона відрізняється від інших способом сприйняття та опрацювання інформації про світ загалом і про людські стосунки. При такому «аутичному» способі сприйняття інформації цей світ постає для дитини незрозумілим і непередбачуваним. Тому так важливо, щоб її зустріли люди, які будуть її розуміти і будуть намагатися зробити цей світ зрозумілішим для дитини, а відповідно допомогти освоїтися і адаптуватися їй у цьому світі. І без батьків, без цих люблячих, турботливих посередників дитина не зможе дати собі ради.

Нині таких дітей стає дедалі більше. Попри те, що ці діти дуже різні, у їхніх ситуаціях є багато спільного. Багато з них лікуються з діагнозами: ЗПР, органічне ураження ц.н.с., дитяча шизофренія і т. і. Ось чому прийшов час поговорити про аутизм.

У багатьох західних країнах за останні десятиліття помічено кілька разове збільшення частоти діагностики Розладів спектру аутизму (надалі РСА). Інколи це нагадувало «глобальну епідемію аутизму». Найімовірніше однією з головних причина цього явища(епідемії) є  добра освіченість  тамтешніх фахівців і батьків «особливих» дітей. Тому ці розлади точніше діагностуються і діти вчасно отримують допомогу. На даний час проблема виявлення дітей із розладами спектру аутизму в Україні є досить великою. Ця стаття покликана висвітлити деякі аспекти такої значущої проблеми як аутизм.

Раннє виявлення дуже важливе, так як вчасне втручання  у наймолодшому віці є надзвичайно важливим для ефективності таких втручань. Діагноз : розладів спектру аутизму може бути встановленим
після комплексного обстеження дитини мультидисциплінарною командою фахівців: психіатром, психологом, логопедом, педагогом-вихователем.

Що таке розлади спектру аутизму?

Це широкий спектр різних форм розладів, об’єднаних спільними характеристиками, а саме: труднощами у побудові соціальних стосунків, спілкуванні та особливою стереотипністю поведінки.

Поняття спектру підкреслює, що всі характеристики можуть бути виражені по різному і що в групі таких дітей можливі дуже різні ступені важкості цього розладу. Важко відшукати хоча б двох дітей з однаковими симптомами аутизму. І якщо говорити про спектр та крайні форми вираженності симптомів, то це, з одного боку, соціально ізольовані немовні діти з вираженою інтелектуальною недостатністю, а з іншого – діти з високим інтелектом, розвиненою мовою, але дуже обмеженим колом інтересів та труднощами  у спілкуванні і встановленні стосунків.
РСА є доволі поширеними і бувають не частіше,  аніж, інші, більш відомі дитячі розлади, от як, наприклад, цукровий діабет, с-м Дауна чи ДЦП. Поширеність розладів спектру аутизму  загало становить 2-6 випадки на 1000 дітей. При чому для «класичного»  раннього дитячого аутизму характерна середня частота виявлення 1-2  на 1000. Співвідношення хлопців і дівчат є приблизно 4:1.

Причини аутизму на сьогоднішній день не встановлені. Існує кілька гіпотез, кожна з яких має право на життя.
Ні в кого не викликає заперечень той факт, що причини РСА пов’язані з особливостями будови і функціонування мозку.

За однією із гіпотез, при аутизмі мозок з генетичних причин сформований так, що інформація про навколишній світ  та соціальні стосунки обробляється та синтезується особливим способом, що спричиняє відповідні особливості його функціонування, а отже поведінки та розвитку дитини.
Існує так звана « Стовбурова» теорія, згідно якої симптоми аутизму пов’язані з порушеннями регуляції входу сенсорної інформації в мозок на рівні такої структури як стовбур. Тобто сенсорні подразники( звуки, дотик та ін.), які для більшості людей є нормальними, для людей з РСА є надпороговими, а від так пере- збуджують їх, викликають дискомфорт, тому такі діти, щоб запобігти дискомфорту,  наприклад, затуляють вуха, уникають зорового контакту, протестують проти певного виду їжі і таке інше.  Гіперчутливий канал «вимикається» і тоді дитина може поводитися немов глуха, ігнорувати більшість звуків. Навпаки інші канали, які є надчутливими , навпаки, можуть стимулюватися з метою «врівноваження», для досягнення суб’єктивного комфорту: це можуть бути стереотипні розгойдування, підскакування, гра з водою чи з шнурочками.

За іншою гіпотезою інформація, що надходить до мозку людини з розладами спектру аутизму обробляється в особливий спосіб, а саме «включається» лише один канал, а інші канали нібито вимкнені. А це означає, що увага дуже вузько зосереджується на конкретних деталях, а все інше залишається ніби поза полем зору, що проводить до неповного сприйняття світу, коли реєструється лише частина інформації, а інша ігнорується. Іншими словами «файли» з інформацією не мають ніякого зв’язку між собою. Немає цілістної картини світу, що необхідно для нормального розвитку. Розвиток мовлення є наслідком того, що дитина інтегрує почуте слово з візуальною інформацією щодо тієї ситуації де воно було вжито. Брак цих здатностей й зумовлює соціальні мовленеві і комунікативні дефіцити дитини з РСА.

Так дитина не спілкується ні з рідними, ні з однолітками, не здатна спитати чи відповісти на прості запитання, але при цьому може точно повторити рекламу, що складається із кількох речень, продекламувати довжелезний вірш, почутий по радіо.

Ще одна теорія, так звана амигдальна теорія, говорить про порушену функцію такої структури мозку як мигдалик, що є своєрідним емоційним центром. У дітей з РСА мигдалеподібне тіло не зосереджує увагу дитини на соціальних стимулах, і відповідно дитина сприймає людей , як інші об’єкти навколишнього світу, «по частинам».
У таких дітей не має наслідування соціальної поведінки людей, відповідно порушується процес розуміння людей та не виникає потреби до спілкування  та контакту. Така дитина не розуміє поведінку інших людей, їх емоції.
Отже  світ для дитини з РСА постає непередбачуваним, незрозумілим, фрагментарним. Звичайно таке світосприйняття викликає страх. Невпевненість, що в свою чергу викликає бажання окреслити свою територію, зробити свій простір незмінним, підкорити певній стереотипній послідовності.

Сенсорні подразники викликають дискомфорт, тому хочеться закрити вуха, заплющити очі, кудись сховатися.
Люди і стосунки між ними також незрозумілі і непередбачувані для аутиста, тому виникає потреба обмежити контакти зними або зробити їх стереотипними, підкореними певній стереотипній послідовності. Діти з РСА не дивляться в очі, не радіють близьким і таке інше.

Який прогноз при РСА?

З огляду на широкий спектр аутизму не можна однозначно говорити про прогноз – він дуже індивідуальний у кожному випадку і залежить від важкості, форми РСА і ступеня супутньої патології. Загалом для високо функціонального аутизму передбачають добрий розвиток мови, можливість вчитися в ЗОШ, здобути професійну освіту, працевлаштуватися у дорослому віці. Попри «аутичні особливості», які залишатимуться і у дорослому віці, зумовлюючи труднощі в соціальних стосунках, для цих людей реально жити біль-менш самостійним життям. Прогноз для важких форм аутизму із супутньою розумовою відсталістю менш оптимістичний. Такі діти потребують постійної опіки. Між цими двома крайніми варіантами прогнозу є великий спектр потенційних шляхів розвитку. Слід пам’ятати, що прогноз також залежить від тих реабілітаційних заходів, які будуть надані особі, адже крім прогнозу розвитку, існує також прогноз якості життя, який в свою чергу залежить від нашої обізнаності з приводу аутизму і ефективності допомоги.

 

Стаття написана при використанні книжки О.Романчука «Розлади спектру аутизму в запитаннях та відповідях». Науково-популярне видання.2009р.

Для написання статті використані матеріали книжки О. Романчук     «Розлади спектру аутизму в запитаннях та відповідях». 2009р.

Авторadmin_opnl

Причини шкільної неуспішності у дітей

Кожна дитина приходить у цей світ іншою. І ми не можемо вплинути на те, якою саме вона народиться. Ми можемо лише співпрацювати з природою, щоб дозволити кожній дитині розвинутися відповідно до її потенціалу. І у цьому, мабуть, найважче завдання для батьків та усіх дорослих, які відповідають за виховання дитини – розпізнати в дитині її особливі задатки, таланти, її внутрішню програму з розвитку і підтримати дитину на її дорозі до життя.

 

«Майбутнє наших суспільств залежить від того, яку увагу ми приділяємо проблемі психічного здоров’я наших дітей сьогодні.»

Ахмед Окаша
Президент Всесвітньої асоціації психіатрів

Ми так радіємо появі дитини на світ, слідкуємо за її розвитком, незначні відхилення не помічаємо, (а може боїмось помітити?). Ми не вважаємо необхідним проконсультувати дитину у спеціалістів, втішаючи себе тим, що дитина ще мала, що, мабуть, недостатньо приділили їй уваги, що у знайомих теж дитина має східні проблеми і т.і. Ми покладаємо надію на свою дитину – вона буде кращою! З тією ж надією ведемо дитину до школи. І тут нас чекає розчарування, біль: дитина не встигає в школі. Адже саме з моменту вступу до школи значно зростають навчальні та соціальні вимоги до дитини, а їх оцінка має більш об’єктивний характер.

Основною причиною неуспішності дітей є затримки психічного та психологічного розвитку, розповсюдженість яких, нажаль, має тенденцію до зростання. Для неспеціаліста стан психічного недорозвинення здається достатньо ясним і зрозумілим явищем, що характеризується слабким інтелектом. Але насправді це не так, це не єдине захворювання, а сукупність різних за походженням синдромів, формування яких можливе під впливом генетичних факторів – стану здоров’я батьків, стану вагітності матері, враження центральної нервової системи під час пологів та в перші місяці, або роки життя після народження, перенесених інфекційних хвороб, хвороб нервової системи, обмінних захворювань, вроджених вад, отруєнь, ендокринологічних захворювань.

Не можна не враховувати вплив соціального середовища, адже формування навичок у дитини повинно відбуватись в певнікритичні періоди життя. Якщо не давати дитині тверду їжу в 6-7 місяців, то у  дитини виникне проблема з жуванням. Сприйняття сенсорних систем в розпізнаванні кольору, форми, звуків і матеріалу предметів найбільше розвинене у дітей у віці від 2,5 до 6 років.

В той же час раннє навчання читанню та навичкам обчислення може привести до порушення здібностей навчатись і навіть до обмеження інтелектуальних можливостей дитини. Соціальні затримки психічного розвитку пов’язані з недостатньою увагою батьків, спотвореним вихованням дитини, відсутністю батьків, або їх антисоціальною поведінкою, незадовільними матеріально-побутовими умовами сім’ї.
Ми не беремо до уваги дітей, що страждають розумовою відсталістю, це окрема тема і розмова. Мова йде про ту категорію дітей, що може й повинна навчатись в загально-освітній школі, але про дітей, які не встигають в школі з різних причин.

Труднощі засвоєння тих чи інших шкільних предметів є найчастішою причиною шкільної дезадаптації, різкого зниження шкільної мотивації, виникаючих в зв’язку з цим труднощами в поведінці. Серед них на першому місці за частотою виникнення стоять порушення читання та письма, а також навичок обчислення. Це по суті різновидність парціальних затримок психічного розвитку. Стійкі порушення писемного мовлення можуть виникати у дітей з нормальним інтелектом, збереженим усним мовленням, повноцінним зором та слухом і можуть нічим себе не проявити у повсякденному житті, але створюють серйозні проблеми при оволодінні письмом, читанням, навичками обчислення.

Специфічні розлади шкільних навичок традиційно вважаються суто педагогічною проблемою і вони проявляються тільки при вступі дітей до школи, але насправді це в рівній мірі є і медичною проблемою.
Серед причин шкільної неуспішності значне місце займають порушення психологічного розвитку, пов’язані з загальним станом дитини, наявністю у неї соматичних хвороб: бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, серця, ендокринної патології, ревматизму т.і.
Астенічні розлади причиною яких можуть бути перенесені черепно-мозкові травми, інфекційні та соматичні хвороби, супроводжуються підвищеною стомлюваністю, дратівливістю, порушенням уваги, головними болями та запамороченням голови та значно знижують можливості критики у навчанні.

Однією з дуже частих причин шкільної неуспішності є наявність у дитини гіперактивного розладу з синдромом дефіциту уваги. Головними проявами його є порушення здатності дитини контролювати та регулювати свою поведінку, що виявляється моторною гіперактивністю, порушенням уваги та імпульсивністю. Його причиною є особливі будови та функціонування головного мозку, а не згідно з поширеними міфами погане виховання, алергічна дієта і т.і. Справжньою причиною є або генетичні фактори, або раннє органічне враження центральної нервової системи. Саме тому ознаки гіперактивного розладу є розладом розвитку і його прояви присутні з раннього дитинства, вони «вбудовані» в темперамент дитини, а не є чимось тимчасово набутим. Це розлад, а не просто «невинні» особливості темпераменту дитини! Такі риси, як гіперактивність, імпульсивність та порушення уваги виражені невідповідно до віку дитини, ці риси призводять до серйозних порушень функціонування дитини в основних сферах життя, а рівень інтелектуального розвитку може бути нижчим, ніж у ровесників і це призводить до труднощів в навчанні.

Окремо потрібно зупинитись на розладах мови у дітей, кількість яких сьогодні надзвичайно висока.
Специфічні розлади мовної артикуляції – дислалія – це специфічний розлад розвитку, при якому рівень оволодіння вимовою звуків у дитини нижчий, ніж очікується згідно з її психічним віком, але при цьому має місце нормальний рівень мовленєвих навичок. Загальний недорозвиток мови характеризується пізнім початком розвинення мови і в ранньому віці відсутні белькотіння та лепет, в 2-3 роки з’являються спотворені, малозрозумілі слова, в 4-5 років – спрощені речення. В дошкільному і шкільному віці мова з бідним словниковим запасом, перестановкою звуків, різноманітними порушеннями звуковимовлення. Речення аграматичні з неправильним вживанням прийменників та дієслів. Найважчою формою загального недорозвинення мови є моторна алалія (практично відсутність мови в дошкільному віці). У цієї категорії дітей часто знижується успішність у школі, особливо по предметам з високим мовленєвим навантаженням.

При сенсорній алалії діти не розуміють мову оточуючих, а їх особиста мова або відсутня, або різко обмежена. Відмічається недостатність акустичної уваги, в звя’зку з цим ці діти схожі з дітьми з порушенням слуху.
Неможливо не згадати і про затримки психічного розвитку у дітей з фізичними вадами (порушенням слуху, зору, опірно-рухового апарату), які,  безумовно, значно погіршують можливості адаптації та навчання цієї категорії дітей.

В наш час існує багато типів навчальних закладів, в яких дитина зі специфічними порушеннями навичок може отримати корекційну допомогу. Але, не дивлячись на це, більшість дітей залишається поза увагою корекційних педагогів. Причини різні, але найважливіша з них – пізня діагностика цих розладів.
Батькам необхідно бути більш уважними до своїх дітей, необхідно знати патологічні ознаки, що можуть виникати в процесі розвитку дитини, щоб своєчасно звернутися до спеціалістів за допомогою.
Дуже часто батьків та лікарів турбує відсутність реакції малюка на звуки, деяких хвилює відсутність белькотіння та лепету у дітей, затримка мовного розвитку, але більшість не звертає увагу на немовленєву симптоматику. Батьки чекають, що ось-ось з’явиться мовлення, що до школи дитина буде розмовляти. Але більшість батьків не звертає уваги на немовленеву симптоматику.
Пізня поява перших слів (після 1 року 3 міс.) або речень (після 2х років) є достатньою для звернення до спеціалістів.

Л.Л. Ляненко,

лікар-психіатр дитячий

Консультативну допомогу дитячого психіатра та логопеда можна отримати в диспансерному відділенні облпсихлікарні (м. Чернігів, вул. Щорса, 3, тел. 644-690)

Авторadmin_opnl

Гіперкінетичний розлад з дефіцитом уваги у дітей (ГРДУ)

«Першим і найважливішим кроком у допомозі дітям з ГРДУ є розуміння природи цього розладу»
Samuel Goldstein

Стани з дефіцитом уваги та гіперактивністю вважаються достатньо поширеними в дитячому віці психічними розладами. Від 3 до 7% дітей, що досягли шкільного віку страждають цим розладом. У хлопчиків він зустрічається в 4 рази частіше, ніж у дівчаток. В 60% пацієнтів основні симптоми зберігаються і в підлітковому віці.

Невгамовні та непосидючі, котрим й хвилини не сидиться на місці, котрі, як здається дорослим, знаходяться в полоні ненаситного бажання рухатись, знайомі любому спеціалісту, що працюють з дітьми. Батьки жаліються, що вони неслухняні, а інколи просто некеровані. Оточуючі вважають їх погано вихованими. Бабусі та дідусі відмовляються їх брати до себе на вихідні. Такі діти погано піддаються соціалізації, погано адаптуються в умовах дитячого садочка та школи. Вони стають причиною постійних конфліктів й непорозумінь в дитячому колективі.

Дитини гіперкінетика завжди «занадто багато», його рухи занадто енергійні, занадто швидкі! Число рухів, а в деяких випадках і слів просто безграничні! В бажанні справитись з отриманим завданням така дитина втрачає неймовірну кількість зусиль. Крим того у цієї категорії дітей часто відмічаються тикозні розлади. Звичайним для гіперактивних дітей є зниження пізнавальних здібностей при нормальному, а інколи навіть при високому інтелектуальному потенціалі. Такі діти частіше, ніж їх однолітки, мають специфічні затримки розвитку шкільних навичок (читання, письма, обчислення), в підлітковому віці частіше вживають алкогольні напої та наркотики, а в зрілому віці мають менший рівень освіти і менш соціально успішні.

Сучасне суспільство, батьки та педагоги нестерпні до гіперактивних дітей. Темп сучасного життя наростає, підвищуються вимоги ранньої соціалізації. Дошкільні заклади і молодша школа підвищують вимоги до самостійності і мотивованості учнів в освітньому процесі. В вихованні зменшується терпимість до «дитячих помилок». В такій школі нема місця для дітей з дефіцитом уваги – дітей емоційно незрілих, гіперактивних та імпульсивних. Дітей переводять на індивідуальну форму навчання, по суті відмовляючи їм в повноцінній освіті вже на етапі молодшої школи.

В бажанні справитись з отриманим на  уроці завданням гіперактивна дитина втрачає неймовірну кількість зусиль, але, на жаль, здібна досягнути лише мінімальних у порівнянні з однолітками, результатів. Він не може надовго зосередитись, терпляче вислухати інструкції педагога, послідовно виконати завдання, висидіти за партою цілий урок. В школі, вдома, при спілкуванні з дітьми, на вулиці його просто переслідують нещасні випадки. Із-за неможливості освоїти різні правила і слідувати їм, така дитина – часто не по своїй волі – становиться порушником дисципліни, об’єктом агресії як з боку батьків, так і з боку вчителів та вихователів.

Результатом поганої адаптації дитини до школи являються проблеми емоційного плану: почуття страху, пригніченості, низької самооцінки. Гіперактивну дитину хвилюють проявлення антипатії оточуючих, причини якої вона не може правильно зрозуміти. Таким чином група гіперкінетичних розладів характеризується раннім початком (звичайно у перші 5 років життя), гіперактивністю, порушенням уваги та імпульсивністю, що виражені невідповідно до віку і призводить до порушень функціонування дитини в основних сферах життя.

Імпульсивність. Більшість з нас, відчувши на собі якийсь імпульс, спочатку роздумує, чи слід його реалізувати. У гіперактивної дитини цей процес має зворотні направлення: спочатку з’являється дія, потім її обдумування. В результаті виникає поведінка, яку важко сприймати толерантно:

  1. часто вмішується в розмови дорослих,
  2. вривається в приміщення, де хто-небудь працює, незважаючи на численні зауваження,
  3. випадково псує речі,
  4. відсутні навички планування своєї діяльності і майбутнього

Таку дитину легко підговорити на який-небудь безглуздий вчинок, чим часто користуються однолітки, охоче втягуючи їх в різні неприємності.

Гіперактивність. Про неї мова йде в тих випадках, коли дитина характеризується підвищеною , нічим не мотивованою, руховою активністю. Така дитина не може спокійно сидіти, не ходити по класу, утримуватись на своєму місці в автобусі або театрі. Крім необхідності перебування в постійному русі, однією з характерних рис гіперактивності є виникнення неспокою під час обмеження активності.

Порушення уваги є третім симптомом гіперактивного розладу. Це в рівному ступеню стосується як спрямованості уваги, так і його концентрації. В результаті діти не здатні притримуватись інструкцій , що отримують від дорослих, не можуть сконцентруватись на одному занятті, мають великі проблеми при приготуванні уроків, неактивно слухати, пам’ятати  про необхідність скласти свої речі, пам’ятати про завдання, яке задано на уроці. У такої дитини не формуються навички вибірковості уваги, по цій причині він концентрується на випадкових подразниках, здебільшого на нових, більш близьких і сильних. Діти з порушенням уваги стомлюються та перестають продуктивно працювати набагато швидше своїх ровесників. Симптоми порушення уваги та їх вираженість можуть по різному проявлятись в залежності від ситуації та оточення дитини. Звичайно вони посилюються, коли від дитини вимагається значне інтелектуальне зусилля, особливо, коли дорослі ставлять задачу виконати непосильні завдання. Але коли гіперактивна дитина повністю зацікавлена яким-небудь завданням, вона здібна годинами залишатись зібраною.

Симптоми дефіциту уваги та гіперактивності не є провиною дитини. В тому ж ступені це не є провиною батьків та вчителів. Якими б епітетами не нагороджували батьки, вихователі та вчителі дітей з гіперактивними розладами, у них є величезна перевага в порівнянні з іншими дітьми – їх неможливо не помітити. Вони часто милі, веселі та оптимістичні, у них  є почуття гумору, вони охоче допомагають тим, хто потребує допомоги, вони розторопні та азартні, охоче виконують фізичну роботу, не злопам’ятні і не зосереджуються на образах. У багатьох з них видмічається виражена любов до тварин та великий інтерес до природи.
Рухливість цих дітей – дещо більше, ніж просто фізичний акт, це проявлення особистості.
Поведінку дитини з гіперкінетичним розладом можна розуміти як вираз гострої потреби в увазі і любові оточуючих дорослих. Дитина знову і знову посилає сигнали, підсилюючи їх в надії, що хтось відреагує належним чином. Але дорослим ці сигнали часто залишаються незрозумілими. Таким чином між очікуванням дитини і відношенням до нього утворюється величезна прірва.

Причиною гіперактивних розладів у дітей, попри всім міфам, є або генетичні фактори, або органічне ураження центральної нервової системи.
Дитина з дефіцитом уваги і гіперактивністю потребує допомоги в тих сферах життя, які страждають від труднощів з концентрацією уваги, гіперактивності чи черезмірної імпульсивності. Діагноз гіперкінетичного розладу не є вироком. Він всього лиш означає, що дитина з таким розладом здатна досягнути тих же цілей в житті, що й його здорові ровесники , але для цього прийдеться прикласти значно більше зусиль як самій дитині, так і його дорослому оточенню. Поскільки розлад має біологічне походження, він може піддаватись медикаментозній корекції, що значно полегшує функціонування дитини.

Гіперкінетичний розлад – це хронічне захворювання , симптоми його проявляються роками, але взаємодія медичних спеціалістів, батьків, вихователів та вчителів може сприяти значному їх зниженню і покращенню стану дитини.

Л.Л. Ляненко, лікар-психіатр дитячий

Авторadmin_opnl

Дайджест №5: Докладно про «Електронне здоров’я»

Цей номер Дайджесту присвячений роботі електронної системи охорони здоров’я. МОЗ надає інструкції, як підключитися до системи «Електронне здоров’я» закладу і як підключити лікарів.

Ознайомитись з Дайджестом № 5 можна тут

ГОЛОВНЕ МЕНЮ