Архів автора Давидович Юлія

АвторДавидович Юлія

Психіатрична допомога дітям та підліткам на Чернігівщині: проблеми і перспективи.

Психіатрична допомога дітям та підліткам на Чернігівщині: проблеми і перспективи.

  Нині понад мільйон українців  потребує допомоги лікаря-психіатра. І це при тому, що кожен п’ятий з них — дитина або підліток. Важка спадковість, далекий від досконалості спосіб життя батьків, конфлікти в сім’ї, несприятлива екологічна ситуація, підвищене навантаження на незміцнілий розум, величезний потік інформації, яка щодня приносить море негативу –  все це б’є по беззахисній психіці дитини. І тоді її душа починає хворіти… Лікарями-психіатрами визнано: більшість психічних розладів, які  діагностуються у дорослих людей, виникають ще в дитинстві. Тому  не визначити та не лікувати їх своєчасно — все одно, що закладати під суспільство бомбу з годинниковим механізмом.

  Люди, далекі від психіатрії, вважають –  якою б неадекватною не була б поведінка дитини, з віком все минеться. Мовляв, не варто звертати особливої уваги на нервозність, порушення сну, неможливість сконцентруватися на якомусь одному предметі, психологічну загальмованість  чи навпаки, підвищену збудженість хлопчика чи дівчини, бо це лише наслідок дорослішання дитячого організму. Дехто на підтвердження такої думки навіть наводить вислів американського письменника Ричарда Гроува – «Не слід зациклюватися на поведінці  дитини, яка здається вам дивною. Це лише захисний механізм психіки, яка адаптується до навколишнього середовища. Інша справа, коли такі  проблеми виникають у дорослому  віці. Тоді вам без допомоги психіатрів не обійтися». Втім, такі люди та американський письменник не праві, бо на психіатрію також поширюється  принцип – чим раніше  буде діагностовано захворювання, тим ефективніше  воно  піддаватиметься лікуванню. А між тим дитяча психіатрія – величезний прошарок цієї потужної науки, адже, на відміну від психіатрії дорослої,  вона має справу із більшою кількістю наслідків органічних уражень головного мозку, із затримками розвитку, патологією , яка супроводжується зниженням інтелекту, емоційно-вольовими розладами, поведінковими порушеннями тощо.

  Стан надання психіатричної допомоги дітям і підліткам неабияк турбує керівництво КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня», зокрема, в особі її Генерального директора Володимира Ященка, який докладає чимало зусиль аби вона  була як всебічною, так і  якомога ефективнішою. Наприклад, йдеться про те, щоб стаціонарне відділення для дітей, яке міститься на базі психоневрологічної лікарні, було переведено до обласної дитячої лікарні, адже діти з порушеннями психіки мають перебувати серед своїх однолітків, що значною мірою покращить перспективи на їхнє  одужання. І хоча поки це питання не вирішується, дитячі психіатри закладу працюють у тандемі  із педіатрами, які опікуються соматичними хворобами своїх маленьких пацієнтів. Наприклад, як зазначає експерт з питань дитячої психіатрії Управління охорони здоров’я Чернігівської облдержадміністрації, дитячий лікар-психіатр Обласної психоневрологічної лікарні Олена Порошина, останнім часом дітей із психічними розладами стає все більше, і педіатри також на це звертають особливу увагу.

 – Раніше вважалося, що до дворічного віку психіатрам дітей  оглядати не варто. Нині ж ситуація змінилася, бо медики розуміють, що раннє виявлення таких захворювань значно підвищує шанси на  успішну корекцію, – запевняє Олена Порошина, – Крім того, змінився  і менталітет батьків, які почали менше уникати психіатрів. І велика роль у цьому належить саме дитячим психіатрам,що обирають сучасні методи діагностики та лікування ментальних розладів дитини. Є  ранні ознаки проблем із психікою у дітей, серед яких  відсутність мовних навичок та порушення комунікативних здібностей. Така симптоматика характерна для аутизму, випадки якого все частіше виявляють психіатри Обласної психоневрологічної лікарні. Тому ми цій проблемі приділяємо неабияку увагу – подаємо роз’яснювальну  інформацію у ЗМІ,спілкуємося із батьками, проводимо навчання із сімейними лікарями та педіатрами. Тобто, прогрес у цьому плані є і  це не може не радувати. Завдяки  покращенню роботи ланцюжка «лікар-дитина-батьки» вдається подолати стигму щодо несприятливого ставлення батьків, особливо молодих, до дитячого психіатра, бо  ми тепер у більшості випадків працюємо в  ефективному  тандемі. Я більше схиляюся до думки, що  психічні розлади у дітей  частіше за все  мають генетичну  основу, хоча самі батьки  із цим  іноді  не погоджуються. Доволі часто батьки не звертаються до  спеціаліста з однієї причини – побоювання пожиттєвого диспансерного обліку для своєї дитини, вважаючи, що він  створить  певні проблеми для отримання якихось сертифікатів, довідок тощо. Я хочу запевнити – якщо дитина успішно піддається корекції та відбувається вирівнювання її психіки, тоді жодного «шлейфу» роботи із психіатром  у подальшому житті  не спостерігатиметься. Рідним і близьким дитини взагалі не варто ставитися  до лікаря-психіатра, як до якогось ворога чи жандарма. Його робота навпаки  спрямована лише на ефективну адаптацію дитини  до якісного життя у суспільстві. Дитяче відділення нашої лікарні розташоване  у другому  комплексі за містом, де задля успішного лікування маленьких пацієнтів застосовується як щадний режим перебування, так і індивідуальні ефективні методики корекції психіки. Тому наше керівництво і намагається вирішити питання переведення цього відділення до обласної дитячої лікарні. Тим паче, що у 2013-му році видано відповідний указ  Міністерства охорони здоров’я з рекомендацією  щодо розташування спеціалізованих дитячих відділень у багатопрофільних лікувально-профілактичних закладах. Втім, поки це питання залишається відкритим, незважаючи на те, що саме для дітей це було б краще, адже наші пацієнти  практично не відрізняються від маленьких хлопчиків та дівчаток із соматичними захворюваннями, проблема лише в їхніх особливостях психіки.

  Враховуючи, що на  стан психічного здоров’я дитини у першу чергу повинні звертати увагу батьки, вони мають бути обізнаними щодо ранніх проявів його вад, головна з яких – відсутність мовленевої здібності (якщо дитина у два роки не розмовляє – обов’язково слід звернуся за консультацією), краще батькам із дитиною прийти до психіатра і він скаже, що з нею все гаразд, ніж хтось порекомендує почекати, мовляв, «дитина переросте». Зазвичай нічого не переростає, проблема тільки погіршується! Тому лікарі за те, щоб проводити бесіди із батьками, бо часто-густо саме вони відсторонюються від роботи зі своїми дітьми, покладаючись лише на медиків. А, між тим, дитина із психічними вадами повинна отримувати корекцію як від лікарів, та і неаби яку увагу від тата і мами, адже тільки у комплексі і лише спільними зусиллями дитина здатна відновитися. До речі, наша лікарня певний час тому випустила маршрутну карту пацієнта з докладним висвітленням симптомів психічних розладів у дітей до року, до трьохроків і старших підлітків. Нею користуються як  педіатри, так і самі батьки, вона стає в нагоді і всім тим, хто виховує та опікується дітьми. Крім того, наші спеціалісти використовують сучасну ефективну методику психологічної корекції ADOS, яка вміщує  ігрові моменти ( до речі, нею користуються лише у Києві і Чернігові), брошури-опитувальники для батьків, тести на інтелектуальний розвиток дитини.

  У нашому закладі технології щодо надання психіатричної та психологічної допомоги дітям і підліткам не  стоять на місці. Генеральний директор Володимир Ященко  турбується про відкриття денного стаціонару. Доречно, щоб він працював на  базі нашого першого комплексу у центрі міста, адже тоді такий метод  буде доступнішим для багатьох, дитина  не буде  цілодобово знаходитися у палаті, а лише приймати певні процедури та лікування  (іноді, наприклад,         аутизм потребує симптоматичної медикаментозної терапії, безкоштовні препарати якої забезпечує нам відповідна державна програма), матиме бесіди із лікарем, психологом, логопедом, а потім відправлятиметься додому. Звісно, що для самої дитини таке лікуваня буде менш травматичним. Отже, звертаючись до батьків, зазначу – не уникайте спілкування із лікарем-дитячим психіатром, якщо вас турбує поведінка та стан розвитку дитини, адже лікар за вашої активної участі здатен допомогти дитині. І це варто зробити своєчасно.

АвторДавидович Юлія

«Вся правда про наркотики»: рання профілактика наркоманії – чи не найдієвіший метод боротьби із залежністю від психоактивних речовин.

«Вся правда про наркотики»: рання профілактика наркоманії – чи не найдієвіший метод боротьби із залежністю від психоактивних речовин.

   Те, що поширення наркоманії – одна із проблем сучасності, розуміють всі – і медики, і освітяни, і батьки дітей та підлітків, а особливо ті, хто у той чи інший  спосіб опинився у тенетах залежності від психоактивних речовин, до яких і належать  різного роду наркотики. На жаль, часто-густо хворих  на  наркоманію з 5-10-річним стажем дуже важко змусити відмовитися від  наркотичних речовин, адже  отрута вже стала  невід’ємною часткою їхнього життя. Хоча завдяки роботі лікарів-наркологів, представників  профільних громадських організацій, волонтерів  це в багатьох випадках  таки вдається  зробити. Але ж якими зусиллями!

   Відтак вирішення проблеми наркоманії полягає у низці комплексних методів, до яких належить як психотерапія, так і звичайна бесіда із фахівцем, тим паче, з таким, що  працює у тандемі  із лікарями-наркологами. Саме цим шляхом йде і керівництво КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня», яке свого часу  створило при закладі Службу психологічно-соціальної реабілітації населення. Її фахівці спрямовують свою роботу на  пошуки  індивідуального підходу до кожної людини, що відчуває  залежність  від психоактивних речовин. Ці спеціалісти, володіючи сучасними методами впливу, за роки своєї діяльності повернули до нормального життя не одного хворого на наркоманію. Особливу увагу у закладі приділяють ранній профілактиці цій проблеми, тобто, поширюючи свої  методи і на  підростаюче покоління, впроваджуючи принцип «хворобу легше попередити, ніж лікувати». І це виправдано, адже  свідомість підлітка дуже чутлива до психотерапії, особливо коли вона базується на доступних для молодої людини «меседжах». Звісно, можна безліч  раз  повторювати  школяру, що вживання наркотиків – це зло, в нього потім виникне  залежність, що зіпсує його подальше життя. А можна обрати інший шлях – шлях доступної для хлопця чи дівчини мови, з наведенням  яскравих прикладів, демонстрацією відеофайлів та інших засобів донесення простої інформації.

   Такими методами роботи із підростаючим поколінням володіє відома в Україні та за її межами психолог, президент київської громадської організації «Нарконон» Марина Грибанова, яку керівники Обласної психоневрологічної лікарні 16 грудня запросили виступити з лекцією «Вся правда про наркотики» у Чернігівському молодіжному центрі. Як каже сама Марина  Грибанова, для  спілкування із  молоддю вона обирає принцип «філософського стендапу» – «Я не  лякаю хлопців і дівчат різними жахіттями, якими супроводжується    вживання наркотичних речовин, я не кажу – «Ви не праві, швиденько кидайте  цю згубну звичку!». Я просто подаю системну інформацію, на базі якої дитина сама  повинна  прийняти правильне  рішення», – зауважує психолог.

   На лекцію Марини Грибанової зібралося понад п’ятсот чернігівських школярів. Звісно, спочатку вони вважали, що це буде  чергова  заурядна лекція і прийшли  не скільки послухати, скільки поспілкуватися один з одним.  Але ж, завдяки професіоналізму  психолога, у ході виступу вся їхня увага булла прикута саме до того, про що розповідає гостя. Діти нетільки активно відгукувалися на пропопозицію лекторки робити свої висновки від почутого, а і долучилися до активного спільного обговорення проблеми наркоманії серед молоді. У театралізованій формі лекторка розповідала, що буде з організмом, коли до нього потрапляють отруйні речовини, як  тіло кидає резервні сили на нейтралізацію чужорідних для нього речовин, якіими можуть бути передумови початку вживання наркотиків, проводила аналогії із залежність від шкідливих харчових продуктів та закликала – не слідувати бажанням організму отримувати лише задоволення від будь-чого, адже це шлях, який саме і може призвести до спроби відчути ще більше задоволення, але цього разу вже від наркотиків. Під час лекції у залі панувала дружня атмосфера, бо Марина Грибанова застосувала ще один психологічний прийом – пошук спільного  зі слухачами шляху, який унеможливить навіть першу спробу вживання  будь-яких психоактивних речовин. Тому   по завершенню лекції відгуки хлопців і дівчат були виключно позитивними, відчувалося, що ці діти ніколи не будуть  з ними експериментувати.  Тому висновок, який зробив після лекції  14-річний  чернігівець  Віктор Т. – «Відветро кажучи, я бачив , як мої приятелі вживали наркотики. Це жахливо. Тому я не вагаючись обираю життя, вільне від них», можна вважати лейтмотивом спілкування Марини Грибанової з  чернігівськими школярами.

  Отже, завдяки тому, що керівництво Обласної психоневрологічної лікарні потурбувалося про залучення до висвітлення такої важливої теми  визначного спеціаліста, є  впевненість, що кількість молоді, яка житиме без наркотиків, збільшиться.

АвторДавидович Юлія

Алкоголізм і наркоманія: як витягти з тенет залежності дітей та підлітків?

 Алкоголізм і наркоманія: як витягти з тенет залежності дітей та підлітків?

  13-річний чернігівець Сергій Т. – хлопець з хорошої заможної родини, навчається у престижній школі, має  безліч друзів. Веселий, кмітливий, доброзичливий.

  14-річний житель обласного центру Максим В. – виріс у неповній сім’ї, часто прогулює уроки, приятелів практично не має, а його знайомі намагаються уникати спілкування із ним, бо вважають  Максима неадекватним, злим, схильним до насильства. Начебто зовсім різні підлітки, що волею долі опинилися по різні боки життя. Але целише на перший погляд. Виявляється, в них є  спільне, так би мовити, захоплення, яке вже пертворилося на залежність. Справа в тім, що обидва хлопці, назважаючи на свій молодий вік, алкоголіки, причому Максим інколи ще  й вживає наркотичні речовини. Як же вони стали залежними? Історія проста і банальна, хоча і жахлива за своєю сутністю: Сергій випив свою першу чарку на родинному святі і тепер, ховаючись від батьків, щоденно прикладається до пляшки. А от у життя Максима алкоголь увірвався наче торнадо – хлопці, яких він зустрів на околиці міста, взяли його «на слабо», тобто, запропонували на спір випити одразу цілу пляшку горілки. Випив, відчув запаморочення, нудоту і… втратив свідомість. Прийшов до тями десь  за гаражами. І хоча з тих пір пройшло не так вже багато часу, нині Максим, незважаючи на те, що тоді заприсягся сам собі  не  доторкатися до алкоголю, не уявляє без нього свого молодого життя – випиває кожного дня з дорослими чоловіками, яких інколи називають «людьми з низькою соціальною відповідальністю». Вони привчили його також і до різного роду наркотиків. Отже, Сергій і Максим  вже потрапили до тенет залежності від психоактивних речовин. Чи можна їх та ще не одну тисячу таких же укранських хлопців і дівчат витягти з цієї пастки?

  «Цецілком можливо, було б тільки бажання з боку самих залежних, – стверджує завідувач диспансерного наркологічного відділення КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Юрій Поклад, – тим паче, що нині на Чернігівщині професійна спеціалізована допомога алко – та наркозалежним вийшла на новий якісний рівень у зв’язку з реструктуризацією та реформуванням профільних медичних закладів. Так завдяки ініціативі Генерального директора Обласної психоневрологічної лікарні Володимира Ященка, із жовтня 2018-го року ця робота значнопо кращилася. На сьогодні спеціалізовану допомогу такій категорії громадян надають 3 наркологічних диспансерних відділення нашої лікарні, розташованих у Чернігові, Ніжині, Прилуках та 19 наркологічних кабінетів при центральних районних лікарнях та районній лікарні міста Остра. Госпітальна наркологічна допомога у закладі забезпечується Центром стаціонарної наркологічної допомоги, що складається з трьох відділень, зокрема, відділення з надання екстреної наркологічної допомоги та кризових станів. На жаль, згідно з деякими статистичними даними, Україна посідає однє з перших місць в Європі за рівнем поширення алкоголізму та наркоманії серед дітей, підлітків та молоді. А офіційна статистика свідчить: нині в нашій державі на обліку у спеціалістів з приводу алкоголізму перебуває 104 тисячі громадян віком від 15-ти до 30-ти років ( на Чернігівщині  станом на 1.01.2019 року – 2757 осіб). Щодо наркоманії – по Україні  на обліку у наркологів перебуває понад 28 тисяч людей , на Чернігівщині –  726 громадян цієї вікової категорії (загалом в області 1913 чоловіків і жінок, хворих на  наркоманію, знаходяться  у «полізору» наркологів). Ще наведу деякі статистичні дані – станом на 1.07.2019 року на профілактичному обліку у спеціалізованих закладах Чернігівщини знаходилося 23 підлітка , з них таких, що зловживають алкоголем – 16 осіб, наркотичними речовинами – 3, з приводу токсикоманії – 4 підлітка. Лікарі-наркологи підтримують постійний зв’язок із реанімаційним та неврологічним відділенням Обласної дитячої лікарні стосовно неповнолітніх, які поступають на лікування з отруєннями психоактивними речовинами. Протягом першого півріччя 2019-го року з подібними  діагнозами до стаціонару потрапило 14 підлітків. Всі вони оглянуті наркологом».

  Загалом алкоголізм та наркоманія –  синдром залежності (аддикції) від етанолу та наркотиків, що виникає внаслідок систематичного вживання цих речовин. Вони характеризуються наявністю патологічного потягу з формуванням як психічної, так і фізичної залежності. Розвиток залежності  відбувається на фоні зростання толерантності до алкоголю та наркотиків. А при їх  відсутності виникає ще один синдром – абстиненція (синдром відміни). Безперечно, вживання цих речовин спричиняє безліч негараздів організму людини, особливо молодого віку. В перебігу алкоголізму лікарі розрізняють  три стадії залежності – першу  (психічний потяг до алкогольних напоїв, фізичний потяг відсутній, зростає толерантність, втрачається кількісний контроль за вживаними  етанол вміщуючими напоями, перехід від епізодичного до систематичного пияцтва), другу (формується фізичний потяг на підсвідомому рівні з вираженим абстинентним синдромом, потреба в опохміленні, посилення симптомів, притаманних  другій стадії) і третю стадію, яка характерна вже для дорослих осіб, що вже не уявляють свого життя без чарки.

  «Алкоголізм у молоді  вилікувати  реально, – запевняє Юрій Поклад, – особливо на ранніх проявах захворювання, коли людина звертається за допомогою. Застосовуються дезінтоксикаційна, медикаментозна та підтримувальна терапія, бесіди із наркологом та психологом. Підхід до такого хворого повинен бути виключно індивідуальним, адже, наприклад, якщо підліток  має генетичну  схильність до алкоголізму, тоді  комплекс лікування такого пацієнта  повинен виходити на більш вищій щабель. Алкоголізм, як будь-яке інше захворювання, легше попередити, ніж лікувати. Тому  батькам і оточуючим  варто звертати увагу на прояви хвороби. Наприклад, у дітейі підлітків  може  змінюватися мова, вона  стає або сповільненою, або навпаки, прискореною, шкірні покриви стають блідими і сірими, з’являються судинні «зірочки». Також характерними ознаками є надмірне розширення або звуження зіниць при звичайному  освітленні, блиск та почервоніння очей. Така дитина стає більш непосидючою, змінюється   звичнажестикуляція, з’являється емоційна лабільність, дратівливість, страждає координація при ходьбі, порушується ритм сну, відчувається неприємний запах тіла. Крім того, така дитина часто  безпідставно зникає з дому, може бути відсутньою вночі. Страждає і навчання у школі, така дитина починає пропускати уроки, погіршується характер тощо. Іншими словами, якщо батьки, вчителі, оточення помітили зміну звичної поведінки дитини або  підлітка, ватро замислитися – чи не увійшли у життя хлопця чи дівчини алкоголь або інші психоактивні речовини? І тоді треба  бити на сполох і не зволікати зі зверненням до нарколога. Лікарі Обласної психоневрологічної лікарні мають  широкі можливості  як для попередження захворювання на алкоголізм, так і сучасні методи його лікування згідно з клінічними протоколами в амбулаторних та стаціонарних умовах. На жаль, майже 90% молодих людей в Україні вже мають досвід  вживання алкоголю. І це змушує всіх, причетних до  роботи із дітьми та підлітками, звертати особливу увагу на цю проблему».

  Відтак, як  зазначив відомий американський дитячий психіатр Говард Гарднер – «Чужих дітей не буває. Дитина – це майбутня самодостатня людина, тому нам необхідно щоденно докладати неабияких зусиль, щоб убезпечити маленького громадянина від травмуючи ризиків вживання алкоголю  та наркотиків. І в цій роботі не  повинно бути відсторонених». Американський лікар правий – в дитячому  та підлітковому алкоголізмі винних шукати довго не треба – це і батьки, що не приділяють належної уваги дитині і не цікавляться, як вона проводить вільний час, і вчителі, в яких часто-густо немає часу для того, щоб просто поспілкуватися з учнем та з’ясувати, що його хвилює, і продавчиня в магазині, яка відпустила підлітку пляшку  алкоголю, і просто перехожий на вулиці,що відвертає погляд від компанії  школярів, які «бавляться» слабоалкогольною шипучкою. Варто пам’ятати – зорі на небі сяють для всіх, а якщо дивитися на них через затьмарені  алкоголем очі – сенс життя буде втрачений.

АвторДавидович Юлія

Роботи пацієнтів КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» представлено на виставці «Відлуння душі», яку відкрито 28 листопада у Чернігівському музеї сучасного мистецтва «Пласт-арт»

Роботи пацієнтів КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» представлено на виставці «Відлуння душі», яку відкрито 28 листопада у Чернігівському музеї сучасного мистецтва «Пласт-арт».

  Виставка присвячена відзначенню Міжнародного дня людей із фізичними вадами, який відзначається світовою спільнотою 3-го грудня. Обласна психоневрологічна лікарня вперше бере участь у такому заході, адже спеціалісти, що працюють з особливими пацієнтами за допомогою арт-терапії, впевнені – немає не талановитих людей, є лише певні особливості психіки, які, піддаючись медичній корекції, залишають місце для творчості. Так 10 робіт, представлених на вернісажі, свідчать – автори картин не підкорилися випробуванням долі, а знайшли себе у мистецтві, як справжні світочі життя.

  «Арт-терапія – дійовий метод реалізації творчого потенціалу пацієнтів нашої лікарні, – стверджує психолог закладу Людмила Беленок, – і недарма керівництво лікарні саме цьому виду реабілітації приділяє особливу увагу. Картини – це мистецькі доробки людей, що мають інвалідність через певні психічні захворювання. Але творчість для них – царина, яка немає жодних обмежень. Загалом в доробку наших пацієнтів дуже і дуже багато картин, які ми періодично представляємо на широкий загал. А у традиційній виставці «Відлуння душі» участь беремо вперше, презентуючи результати арт-терапії, якою пацієнти займаються під керівництвом досвідчених фахівців – Володимира Кравченка та Оксани Сергієнко».

  Виставка «Відлуння душі» працюватиме до 13-го січня. Отже, її організатори запрошують відвідувачів долучитися до аматорського художнього мистецтва і переконатися – люди з інвалідністю здатні реалізувати себе в різних видах творчості, зокрема, в майстерності пензля.

АвторДавидович Юлія

Витратна професія: чи можна подолати синдром професійного вигорання у лікарів?

Витратна професія: чи можна подолати синдром професійного вигорання у лікарів?

  Будь-яка людина має доволі чутливу  природу. Це визнають як антропологи, фізіологи, філософи, різного роду гуманісти, так і пересічні громадяни, робота яких так чи інакше пов’язана із іншими людьми. Наприклад, за висловом відомого німецького  філософа та мислителя Артура Шопенгауера, чи-то каменяр, чи-то мірошник або бібліотекар рано чи пізно визнає – його професія вже не приносить задоволення і доводиться працювати лише завдяки звичці. Іншими словами,  у людини  з роками виникає так званий комплекс професійного вигорання – синдром, що з’являється на фоні хронічного стресу, який здатен призвести до виснаження морально-фізичних сил і особистісних ресурсів організму.

 За шкалою виробничих стресів, оприлюдненою Американським товариством антропологів,  медичні працівники посідають друге після пожежників місце у рейтингу  спеціальностей, що характеризуються професійним вигоранням. Його навіть вміщують у Міжнародний перелік захворювань, як явище, що виникає внаслідок праці на робочому місці. Отже, людина, яка планує у майбутньому пов’язати своє життя із медициною, повинна бути готовою до того, що колись вона відчує, що цей  синдром – не прості балачки.

  На жаль, про професійне вигорання лікарів не розповідають  студентам медичних вишів, лише на факультативах з деонтології  викладач може якось побіжно згадати цей синдром, але у контексті постулату голландського медика Ніколаса Ван Тюльпа- «lucernaardensseipsum», тобто «згораючи сам, даю світло іншим».І хтозна, чи існує статистика, що вміщує дані про кількість лікарів, які змушені були піти з професії через вигорання? Зате, згідно з дослідженнями ще однієї американської  організації «StressPrevention»,  спеціальності хірурга, онколога, психіатра найбільше схильні до професійного вигорання. І на це неможливо не звертати уваги.

 Завдяки старанням Генерального директора КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Володимира Ященка, у закладі створено потужну психологічну службу, яка допомагає лікарям подолати стреси, пов’язаніі з щоденною роботою, а відтак – звернути увагу на попередження і подолання професійних вигорань.

  «У  професійному вигоранні, тобто, зниженні чутливості до пацієнтів, нічого дивного немає. Проблема полягає у тому, що потім лікар припиняє відчувати себе. І часто-густо це призводить до того, що медик змушений  йти з професії, – стверджує психолог лікарні Людмила Беленок, – Одна з головних причин  професійного вигорання – монотонність діяльності, адже кожен день, з року в рік лікар змушений виконувати знайому  йому роботу, яку він іноді доводить до автоматизму. Вона стає рутинною,звичною , лікар вже все знає і не сподівається дізнатися про новації у щоденному спілкуванні із пацієнтами. А якщо будь-яка людина не намагається знаходити щось нове, тоді слабне нейронний зв’язок і виникає виснаження нервової системи та організму  в цілому.  І коли до цього приєднується зниження чутливості, низька оплата роботи, недостатній рівень соціального забезпечення, можливі проблеми у родині, тодіми і говоримо саме про професійне вигорання. Можна визначити головні ознаки  цього синдрому, серед яких зниження мотивації, відсутність співчуття до пацієнтів, уникнення будь-якої відповідальності, додаткових навантажень. Крім того, такий лікар часто перебуває на лікарняному, намагається  взяти відгул, тобто, не  приділяє належної уваги своїй роботі. Таким чином, якщо лікар втрачає задоволення від професії, своєї соціальної реалізації, в нього можуть виникнути  і проблеми у взаємодії з оточуючими, зокрема, з родиною. Відверто скажу – я доволі часто спілкуюся із лікарями, що відчувають саме  синдром професійного вигорання. Іноді їм допомогти дуже важко. Але ми  над цим працюємо, читаємо  відповідні лекції лікарям, влаштовуємо сеанси психологічного  розвантаження, залучаємо їх до роботи арт-терапії, тілесного орієнтування за допомогою м’язової релаксації. Втім, я вважаю, що більшу користь такі сеанси принесуть не у великій групі, а  в індивідуальному порядку, тобто, знаходячи окремий підхід до кожного. Для того, щоб якось розвантажити лікаря, наша лікарня має всі необхідні ресурси – гіпнотарій, двічі на тиждень працює оця тілесна група, арт-майстерня, що знаходиться в обох наших комплексах. Залишається лише мотивувати лікарів задля того, щоб синдром професійного вигорання не став на заваді їхньої роботи. Втім, якщо лікарю все ж таки не вдається опанувати себе, я  б порадила одне – змінити професію аби вона не призвела до якихось відвертих депресивних станів із загрозою для здоров’я. І є випадки, коли лікар тимчасово міняє роботу, а потім повертається до неї у новій якості. А, враховуючи, що лікарі-психіатри мають справу з ментальною діяльністю людини, я раджу самим лікарям знайти ресурс аби почати працювати над собою, замислитися над своїм станом і  приділити належну увагу своєму життю поза роботою. А на роботі варто шукати нові орієнтири та способи для професійного розвитку і навчання, адже психіатрія – наука, що має широке поле діяльності  і в ній можна зробити ще багато відкриттів. І добре, що керівництво нашого медичного закладу це розуміє, підтримує і вважає, що здоровий  і вмотивований колектив – запорука досягнення головної мети – лікування пацієнтів і повернення їх до нормального життя».

 Таким чином, профілактика та психокорекція синдрому професійного вигорання має позитивний влив на діяльність лікаря. На сьогодні перед науковцями постає завдання — знайти те оптимальне напруження у процесі праці, що забезпечить її високу ефективність, але не призведе до небажаних наслідків у результаті тривалого нервово-психічного навантаження. І звичайно, це поняття потребує подальшого вивчення, оскільки отримані знання можуть мати практичне втілення і суттєво допомогти у вирішенні цієї актуальної проблеми.

АвторДавидович Юлія

Примусова психіатрична госпіталізація: правовий і гуманістичний аспекти.

Примусова психіатрична госпіталізація: правовий і гуманістичний  аспекти.

  За твердженням Генерального директора КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Володимира Ященка, нині на психічні недуги  страждають  1,2 млн українців (понад 3%  населення). Таким чином, наша держава  кілька років поспіль посідає перше  місце в Європі за рівнем поширення психічних розладів, адже  близько 2 млн громадян щорічно стають пацієнтами психоневрологічних  закладів.

  Звісно, дані статистики вражають, особливо коли є розуміння того, скільки людей приховують свою «делікатну» проблему та намагаються не звертатися за  спеціалізованою медичною допомогою.  Відтак психічне здоров’я  людини – доволі тонка грань між свідомим та підсвідомим. Втім, для  правового поля  психічне здоров’я – це лише дії  людини з усвідомленої  чи неусвідомленої згоди як на огляд лікаря-психіатра, так і на госпіталізацію до стаціонарного відділення. І ось саме у цій площині можуть виникати деякі непорозуміння і нюанси. Наприклад, у ситуації, коли  людина усвідомлює свої проблеми зі здоров’ям, розуміє, що вона потребує лікування, проблем  не виникає – погоджується на огляд психіатра, обізнана з методами терапії та  можливими наслідками, вона може прийняти рішення про госпіталізацію або відмовитися від неї. Інша справа, якщо хвороба не дає можливості прийняти усвідомлене рішення звернутися  за допомогою, тоді лише держава, озброєна низкою  відповідних законів, вишукує можливість убезпечити суспільство і самого хворого від його деструктивних дій.

  «Недарма кажуть – якщо не знаєш, як діяти, вчиняй по закону. Наприклад, у законі  прописані алгоритми двох примусів до госпіталізації, які обумовлені різними порядками – цивільно-процесуальним  і кримінально-процесуальним , – розповідає медичний директор КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Сергій Лебедєв, – Ці порядки існують  в усіх законодавствах розвинутих країн. Кримінально-процесуальний  порядок – це примусові заходи медичного характеру стосовно тих осіб з психічними розладами, що вчинили суспільно-небезпечні діяння і визнані судом неосудними. У здорової людини це б вже називалося «злочин», а при застосуванні саме цих норм закону про злочин не йдеться, бо  така людина не усвідомлює своїх  протиправних дій на тлі психічного захворювання. Отже, тут все зрозуміло. А от норма цивільно-процесуального порядку застосовується у разі, коли людина нічого кримінального не вдіяла, але має важкий психічний розлад, внаслідок  чого  не здатна дати собі ради, задовольнити  елементарні потреби, тобто, не в змозі обслугувати себе, а ще своїми діями або бездіяльністю створити незручності сусідам (не вимкнути газ, воду тощо), тоді також застосовується примус  за рішенням суду. Тут починає діяти дещо інший алгоритм винесення таких рішень, – продовжує Сергій Лебедєв, –  висновок за цими критеріями надається лікарем-психіатром або комісією лікарів і суд приймає відповідне рішення. Така особа протягом певного часу перебуває у закладі з надання психіатричної допомоги. Але ж, треба зазначити, що в обох  випадках законом гарантовано, що перегляд обов’язкового терміну лікування  повинен здійснюватися нерідше, ніж  раз на 6 місяців аби не  було посягань на збереження цивільно-громадянських прав  такої людини».

   Як зазначає Володимир Ященко, протягом 2018-го року до Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні за цивільно-процесуальним порядком було 6 госпіталізацій, за кримінально-процесуальним – 63. Нинішнього року цивільно-процесуальний порядок госпіталізації вже застосовувався до 11 осіб, кримінально-процесуальний – також до 63-х громадян.

  Іноді питаннями примусової госпіталізації маніпулюють пересічні громадяни, які у той чи інший спосіб намагаються направити на лікування  родича, сусіда чи ще когось, базуючись на отриманні власного зиску. Доволі  часто під ці критерії потрапляють алкозалежні та наркомани. СергійЛебедєв наголошує: у таких випадках повинні діяти подібні критерії – наявність важкого психічного розладу. «Стаття  1 Закону України «Про психіатричну допомогу» повідомляє: це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), які позбавляють особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу діяльність, свій стан і поведінку. На  жаль, ці критерії не можуть  бути застосованими до наркологічних чи алкогольних розладів. Тому і задіяти примус до цієї категорії нині неможливо. Інша справа, коли людина створює небезпеку для себе або оточуючих, здійснює якісь агресивні наміри, або погрожує їх здійснити, тоді необхідно звертатися до органів правопорядку. У принципі, із заявами про психічний розлад може звернутися будь-хто. Але вони повинні бути підтвердженими конкретними фактами. Звісно, коли така людина потрапить у «поле зору» психіатричної служби, її представники будуть діяти виключно у площині відповідного законодавства. Що ж стосується дітей після 14-ти років, то вони самімають право вирішувати свою участь в отриманні психіатричної допомоги. Молодші діти для психіатричного огляду повинні мати згоду обох батьків, для госпіталізації – одного».

  Лікарі-психіатри констатують той факт, що  в багатьох розвинутих країнах законодавства щодо примусової госпіталізації мають багато чого спільного. «Втім, – зазначає Сергій Лебедєв –  в Україні, на відміну від країн Заходу, термін по винесенню рішення про  такий вид госпіталізації становить лише  одну добу. Тому  психіатри  у  плані збирання даних та підготовки документів до відповідних інстанцій дуже обмежені часовими рамками. Це створює певні незручності і може іноді «вилитися»  в деякі помилки. Згоден, що у цій серйозній роботі повинен бути якійсь елемент примусу. Але  треба віднайти дієвий  паритет».

  На жаль, нині в Україні проблемою госпіталізації до спеціалізованихз акладів почали перейматися безліч людей та організацій, що не мають ніякого відношення до клінічної психіатрії. Часто-густо з деяких джерел з одного боку лунають заклики про ніби-то повернення в Україну «каральної психіатрії» («людей за мінімальні проступки та вислови протии влади відправляють на лікування»), а з іншого боку – жаліються, що, наприклад, сусіда чи родича не можна за заявою спрямувати  до відповідного стаціонара, мовляв, «родич постійно п’є, по вуляцях ходять самі психи, а ніхто цим не переймається».  На що Президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман влучно відреагував:   «Ми ніколи не повернемося до тих часів, коли термін «каральна психіатрія» міцно увійшов у лексикон радянських людей. Нині тільки буква і дух Закону повінні слугувати критеріями для вирішення долі людини, яка живее із психічним захворюванням. Так чи інакше, особистість для нас – головне. Тому нині розробляється і вноситься на розгляд Верховної ради низка законодавчих ініціатив щодо наближення  до цивілізованих стандартів підходу  до госпіталізації таких членів нашого суспільства».

  У свою чергу Генеральний директор КНП «Чернігівська обласна  психоневрологічна лікарня» Володимир Ященко впевнений – враховуючи поступовий розвиток суспільства, орієнтацію надання спеціалізованої допомоги психічнохворим людям на європейські стандарти, вимоги Закону України «Про психіатричну допомогу» потребують вдосконалення та адаптації до сучасних реалій.

АвторДавидович Юлія

Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня набуває оновленого вигляду: в корпусах закладу перекривають дахи.

Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня набуває оновленого вигляду: в корпусах закладу перекривають дахи.

  За словами генерального директора КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Володимира Ященка,   дахи  медичного закладу вже давно потребували заміни, адже будь-які ремонтні роботи повинні починатися  саме  із оновлення покрівлі. «Якщо у відділенні тече дах, тоді як косметичний, так і капітальний ремонт буде не ефективним, – зазначає Володимир Ященко, – Тому ми взяли участь у спеціальному проекті з енергозберігаючих технологій  по програмі, розробленій Державним фондом регіонального розвитку по заміні покрівель приміщень наших відділень.  Проект  розрахований на 2 роки, будемо замінювати пласкидахі на «шатрові» у трьох корпусах (відділення №№ 2, 16, 6) та переходах до них. Крім того, проектом передбачено утеплення фасадів  будівель , в яких розташовані  відділення,, заміну вікон на сучасні. Тендер ми виграли на базі майданчика державних  публічних закупівель «РroZorro». Загалом проект розрахований на  понад 12 млн грн, з яких  нинішнього року буде використано близько 7-ми мільйонів гривень.

  Таким чином Володимир Ященко впевнений, що оновлені дахи створять комфортні умови як для перебування хворих, так і для роботи медичного персоналу  цього потужного медичного закладу області.

АвторДавидович Юлія

До Міжнародного дня відмови від куріння

Подолати згубну звичку: щорічно третього четверга листопада у світі відзначається Міжнародний день відмови від куріння -No Smoking Day.  Нинішнього року  він припадає на 21 листопада.

  Відзначення цього дня встановлено Американським онкологічним товариством (American Cancer Society) 1977 року. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в світі 90% смертей від раку легенів, 75%  від хронічного бронхіту і 25%  від ішемічної хвороби серця обумовлені саме тютюнокурінням. Відтак кожні десять секунд на планеті вмирає один курець. На жаль, незважаючи на потужну масово-роз’яснювальну роботу щодо небезпеки тютюнокуріння, очевидну його шкоду, вищезгадане товариство наводить  такі статистичні дані: понад півтора мільярда людей на Землі не уявляють свого життя без тютюну, викурюючи  від 5 до 25 цигарок на день. З них 30% припадає на жінок фертильного віку, 15% – на підлітків до 18 років, 32% – на  чоловіків від 25 до 60 років. І це при тому, що майже половина з них усвідомлює згубність цієї звички та негативний вплив тютюну  на організм людини. Втім, вже давно доведено, що сучасний тютюновий  виріб практично не містить власне тютюн з діючою речовиною у  вигляді нікотину. Там знаходяться смоли, продукти розпаду вуглецю, ацетон, синильна кислота та ще понад 70 хімічних інгредієнтів, кожен з яких здатен завдати непоправної шкоди організму. Тоді чому ж люди продовжують курити? Як зазначає дільничний лікар-нарколог I категорії КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Петро Седень, тютюнокуріння – це не скільки звичка (хоча  воно починається саме  із неї),  скільки залежність  людини від психоактивних речовин, коли  продукти розпаду тютюнової суміші беруть участь в обміні речовин в організмі курця. Це підтверджено численними сучасними дослідженнями. Наприклад, Генеральний хірург США, контр-адмірал Сильвія Трент–Адамс зазначає – «Будь-яку звичку, нехай навіть і дуже деструктивну, можна  подолати заборонами. А от  психофізичну залежність від тютюну, інших наркотичних речовин – іноді лише  терапією, причому всебічною – від звернення до психотерапевта  – до застосування лікарських препаратів. Я зі співчуттям ставлюся до курців, вважаючи їх не тільки  відчайдухами та легковажними людьми, а такими, що потрапили у тенета  потужної залежності від цигарок на тлі порушення з боку обміну  речовин. І це не виправдання, а реалії».

 Як би там не було, тютюнокуріння щорічно вбиває понад 120 тисяч українців. Передбачається, що до 2025 року  ця  сумна цифра зросте  наполовину. Тому кожному  із тютюнозалежних варто замислитися,  чи продовжувати через цигарки  наближати свою передчасну  смерть, чи вже зараз почати позбавлятися від залежності.  Як запевняє Петро Седень,  до нього звертається все більше людей, які хочуть почати життя без цигарок. «Понад 40 жителів Чернігова та області щорічно  виявляють бажання за допомогою лікарів кинути  курити. Стосовно них ми застосовуємо як психологічну, так і медикаментозну терапію. Здебільшого це лікування має позитивний результат, адже понад 90% наших пацієнтів після проходження першого етапу терапії відчувають, що здатні подолати тяжіння до тютюну. Дехто звертається через подолання синдрому відміни і вже на другому етапі ми йому допомагаємо ефективніше», – розповідає Петро Седень.

  Втім,  курець здатен-таки опанувати себе і відмовитися від чергової цигарки. Спробуйте почати з малого – не діставайте з пачки цигарку, коли, як ви вважаєте, вам це дуже необхідно. Зверніть увагу на наступне: лише за 20 хвилин після останньої цигарки  ваш організм візьме курс на відновлення– нормалізується артеріальний тиск та серцебиття. Зазвичай період абстиненції починається між другою та дванадцятою годинами після останнього перекуру. У деяких вона  супроводжується головним болем, іноді тремором, агресивним сприйняттям оточуючих, запамороченням і  таке інше. Головне – перетерпіти саме цей  час, далі буде легше – вже  через тиждень-другий почне зникати задуха, першіння у горлі, ви почнете відчувати різноманітні запахи. За деякий  час покращиться настрій, обмін речовин, з’явиться хороший апетит, що стане передумовою для остаточного позбавлення тютюнокуріння. Відтак за півроку значно знизиться ризик  серцево-судинних захворювань, а через рік – і  небезпека бронхолегеневих хвороб, зокрема, раку легенів.

  Отже, починати боротися зі своєю залежністю  від цигарок  можна  у будь-який час. Хоча б у  Міжнародний день відмови від куріння. І будьте впевнені, що організм вам за це віддячить!

АвторДавидович Юлія

Медичний заклад на «Олімпі»: КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» отримала відзнаку «Лідер охорони здоров’я України -2019»

Медичний заклад на «Олімпі»: КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня»  отримала відзнаку «Лідер охорони здоров’я України -2019».

15 років тому в Україні започаткована традиція відзначення підприємств, організацій, закладів, недержавних структур, які зробили потужний внесок у розбудову держави, зміцнення її промислового та соціального потенціалу. За цей час  цієї відзнаки, що має назву «Лідер року»,удостоєно понад 140 номінантів у різних галузях – промисловому та сільськогосподарському виробництві, освіті, науці, системі охорони здоров’я.

Так відзнака «Лідер охорони здоров’я України» –  чи не найпрестижніша нагорода, що вручається медичним закладам України у рамках  «Лідера року», адже  вона  входить до Національної програми «Медичний олімп України» і 2019-го року  була увінчана урочистостями, присвяченими святкуванню з назвою – «Тисячоліття української медицини, від Агапіта до сьогодення», що відбулися у Києві 25-го жовтня. Відтак Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня в особіїї генерального директора Володимира Ященка на цих урочистостях удостоєна відзнаки «Лідер охорони здоров’я України-2019». Крім того, особисто Володимир Ященко  за  сумліннупрацю та високий професіоналізм і вагомий внесок у розбудову вітчизняної системи охорони здоров’я нагороджений Почесною грамотою від Національної Академії медичних наук та Всеукраїнського лікарського товариства.  Таким чином робота цього потужного медичного закладу Чернігівщини  високо оцінена на державному рівні.

«Це далеко не перша  відзнака, якої удостоєна наша лікарня, – зазначає Володимир Ященко, – Достатньо згадати 2014 рік, коли розповідь про заклад було вміщено у престижному збірнику «Медична еліта України. Охорона психічного здоров’я». Приємно, що цього  разу нас відзначили за  певні підсумки у наданні спеціалізованої допомоги населенню, наближення її до громадян, а також за поступальний розвиток лікарні по різним напрямкам. До речі, не помилюся, якщо зазначу – стан психіатричної допомоги на Чернігівщині – один з найкращих в Україні, адже в багатьох регіонах нашої держави тільки починають ту роботу, яка в нас вже знаходиться на належному рівні. Можна стверджувати, що ніхто із жителів області, які потребують спеціалізованої психіатричної допомоги, без неї не залишаються, адже, враховуючи розгалуженість розселення жителів, велику територію  Сіверського краю, ми  працювали і продовжуємо працювати над відкриттям наших відділень в  районах області, створенням потужної мережі таких закладів на засадах оптимізації як самої лікарні, так і її структурних підрозділів. Якщо ж говорити про проблеми, то вони стосуються не тільки  нашого закладу, а і всієї системи психіатричної допомоги в Україні. Незважаючи на певний прогрес у лікуванні наших хворих, ми поки не знаходимо адекватної та виваженої реакції щодо підтримки галузі на законодавчому  рівні, держава повинна повернутися «обличчям» до  низки проблем, які  існують, причому, не тільки у психіатрії, а і у плані поширення інших соціально значущих захворювань – туберкульозу, СНІДу, інфекційних недуг тощо. Зрозуміло, що  контингент наших хворих – це люди, що не мають необхідних статків аби  сплачувати за лікування. Тому  лише турбота  з боку держави  може  поставити на  потужні «рейки» роботу всієї психіатричної служби України. На жаль, у нашій галузі практично не існує спеціалізованих програм. Тому ми намагаємося  самотужки  забезпечити безкоштовними ліками наших хворих, хотілося, щоб  певні кошти на безкоштовні  медикаменти  закладалися і у бюджети районів. Таким чином, у  психіатричної служби є низка проблем, які потребують  турботи з боку держави. А ми, як би там не було, продовжуємо і будемо продовжувати опікуватися нашими хворими».

Володимир Ященко вважає, що особливого значення нині набуває стан надання хоспісної та паліативної допомоги. «Треба відходити від стереотипів, що такої допомоги потребують лише  хворі на онкологію, вона має надаватися зі  різними напрямками, зокрема,  у галузі психіатрії. На нашій базі ще 2005 року було створено хоспісне відділення – перше на території Чернігівщини. Воно дуже добре себе зарекомендувало і ми пишаємося, що люди, які потребують як медичного, так і соціального догляду, їх отримують. Хоча, я не вважаю, що перебирання на психоневрологічну лікарню  функцій, притаманних соціальним  службам, у такому випадку буде доречним»,- наголосив Володимир Ященко.

Обласна психоневрологічна лікарня оперативно реагує на вимоги сьогодення щодо реформування медичної галузі та її оптимізації. Поруч із скороченням ліжкового фонду ( вже скорочено140 ліжко-місць) керівництво та  колектив закладу працює над ефективністю перебування пацієнтів у відділеннях. «Нині в нашому закладі ( з відділеннями в районах області) знаходиться 870 ліжок, – продовжує Володимир Ященко, – але є і проблеми, які потребують першочергового вирішення. Ось цього року ми виграли грант по Державному фонду регіонального розвитку на ремонт дахів наших відділень, адже  будь-який ремонт у відділенні нічого не буде вартий без ефективного даху. Хочу ще раз зазначити – держава має опікуватися  станом надання спеціалізованої допомоги пацієнтам психіатричного профілю, без її допомоги нам важко  самостійно створювати необхідні умови для перебування хворих Особливої уваги  потребує і стан забезпечення  лікарні  медичним обладнанням, без якого ані діагностика, ані лікування неможливе. От у нас є рентгенапарат «Сіменс» 1972 року випуску, виникають проблеми з його ліцензуванням та радіаційною безпекою. Є проблема з роботою газового хроматографа, який працює у лабораторії – єдиний  в області, що забезпечує визначення в організмі рівня наркопрепаратів. Тобто, діагностична  апаратура потребує заміни аби  наша служба відповідала європейським досягненням. Сподіваюся, що держава візьме на себе  функції забезпечення профільних закладів необхідним обладнанням та, якщо бути відвертим, перегляне ті функції, які знаходяться у площині роботи соціальних служб, адже  виявляється прошарок хворих, що «випадають» з поля зору соцзахисту. Звісно, ці проблеми варто вирішували тільки на законодавчому рівні, тим паче, що нині в Україні є багато чинників, які погіршують стан соціальної напруги у суспільстві, зокрема, протистояння російської агресії і її наслідки для психіки пересічного громадянина».

Зупиняючись на  головних завданнях, які найближчим часом  повинна вирішувати психіатрична служба Чернігівщини, Володимир Ященко зазначив : стаціонар замінні технології у психіатрії повинні набути необхідного значення, покращуватися матеріально-технічна база у плані забезпечення сучасною діагностичною апаратурою. «Крім того, будемо працювати над  покращенням стану надання спеціалізованої допомоги жителям південного регіону області, адже там  поки немає її у повному обсязі на території діючих лікувальних установ на кшталт того, як ми це зробили у Новгороді-Сіверському та Семенівці, де мешканцям надається високоспеціалізована психіатрична допомога.  Нам є над чим працювати і , сподіваюся, що така робота  буде ефективною», – запевнив Володимир Ященко.

Отже, висока нагорода «Лідер охорони здоров’я України-2019» стимулюватиме весь колектив Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні до  подальшої плідної роботи щодо наближення спеціалізованої допомоги до населення області.

ГОЛОВНЕ МЕНЮ